Останні новини
З нагоди 25-річчя ВДС «Екологічна варта» та в рамках відзначення Всесвітнього дня Землі, КЗ «Черкаськолозівський ліцей» та Черкаськолозівський районний осередок ВДС «Екологічна варта» у Харківській області долучились до проведення акції «Моє дерево Перемоги».
«17 квітня 2024 року вартівці разом з представниками місцевої влади посадили 5 лип та 10 кущів на території дитячого майданчика. Пройдуть роки і вже своїм дітям випускники 2024 року доведуть, якою сильною була віра в нашу Державу. Цей крок єдності це символ нашим воїнам на передовій щодо незламної віри у нашу Перемогу!Цей крок – підтримка загальноєвропейської зеленої Угоди. Випускники війни – це майбутні архітектори нової України, незламної і зеленої! Окрему подяку висловлюємо «Фельдман-Екопарку» за надані рослини, а місцевій владі за солодкі подарунки дітям.» – зазначила Корінь Тетяна Олексіївна, координатор Черкаськолозівського районного осередку ВДС «Екологічна варта».
Під час проведення акції у Черкаськолозівському ліцеї відбувся прийом першокласників до лав ВДС «Екологічна варта», була організована фотовиставку «Моє дерево Перемоги» (фотографії висадки та догляду за деревами на присадибних ділянках). На годинах спілкування з учнями було проведено екологічні лекції та семінари на тему «Зелені легені України». Також, було створено презентацію діяльності ВДС «Екологічна варта» в комунальному закладі «Черкаськолозівський ліцей».
Довідково. «Екологічна варта» – єдина всеукраїнська дитяча громадська організація, що об’єднує дітей і молодь, які свідомо спрямовують свої зусилля на захист довкілля та навчаються бути активними природоохоронцями. Це більше 40000 дітей та дорослих у всіх регіонах України – 100 міських, 120 районних та 145 сільських осередків!
Станьмо на варті власного майбутнього!
Учні Слов'янського закладу загальної середньої освіти I-ІII ступенів № 11 Слов'янської міської ради Донецької області долучились до природоохоронної акції «Моє дерево Перемоги».
Вишня – символ рідної землі та України, матері й дівчини-нареченої. Вона символізує Світове дерево, тому і називається «вишнею» від слова «вишина», а також «Вишній», той, що найвище, тобто Всевишній Бог. Цього тижня випускник нашої школи, нині воїн ЗСУ, Станіслав Гуміров разом зі своєю дружиною та донькою Марією, ученицею 1-А класу, висадили саджанці вишневих дерев на шкільному подвір'ї. До родини Гумірових приєдналися учні нашої школи. Вони допомогли з висаджуванням дерев, а також посадили кущ калини – символ мужності та незламності духу, символ дому, батьків та невмирущого роду. Тепер молоді вишеньки та пишна калина прикрашають шкільне подвір'я та чекають на повернення до школи дітлахів.
Саджанці дерев з Черкаської області, подаровані школі, тепер будуть прикрашати шкільне подвір'я, а саджали їх учасники програми «Екологічними стежками рідної України», учні 6-11 класі.
Довідково. Мета акції «Моє дерево Перемоги» – формування екологічної культури у населення, поширення знань про стан, значення та захист зелених насаджень.
#Моє_дерево_Перемоги
#ВДС_Екологічна_варта
Всеукраїнський День довкілля з 1999 року відзначають в Україні щорічно у третю суботу квітня, згідно з Указом Президента України «Про День довкілля» від 6 серпня 1998 року № 855/98.
Головна мета – підвищення рівня свідомості українців в питаннях, що стосуються збереження навколишнього середовища.
Від початку війни, розпочатої росією в Україні, ще з 2014 року екосистеми нашої держави знаходяться під постійним деструктивним впливом, а з початку повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року зафіксовано більше 4608 фактів шкоди довкіллю.
Обстріли та бомбардування російськими окупантами промислових об’єктів, житлових будинків, підпали лісів, підриви нафтобаз, забруднення Чорного та Азовського морів мають значний негативний вплив на довкілля України, та транскордонний контекст. Дії російського агресора є, зокрема, виявом «ядерного тероризму». Згідно з Женевськими конвенціями, установки і споруди, що містять небезпечні сили (греблі, дамби й атомні електростанції) не повинні ставати об’єктами нападу.
У зоні активних бойових дій перебувають об’єкти критичної інфраструктури, морські порти, склади небезпечних відходів (мінеральні добрива, високотоксичні пестициди, пінополіуретан, лакофарбові та паливно-мастильні матеріали тощо). Обстріли та окупація підвищують ризик викидів токсичних відходів з промислових підприємств України. Найбільша їх кількість розташована на території Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської та Львівської областей.
Під загрозою знищення опинилися близько 600 видів тварин, близько 750 видів рослин та грибів (в т. ч. занесених до Червоної книги України).
Понад 20 % природоохоронних територій України уражені війною, 812 заповідних територій в небезпеці. Під загрозою знищення залишаються близько 160 територій Смарагдової мережі площею 2,9 млн га.
Після завершення війни катастрофічні наслідки для довкілля від дій російських окупантів будуть проявлятися роками.
Діяльність Всеукраїнської екологічної ліги спрямована на розширення участі громадськості у формуванні та реалізації державної екологічної політики, організацію громадського екологічного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; припинення діяльності, яка загрожує екологічній безпеці, природному середовищу та здоров’ю громадян України.
Від початку російського вторгнення 24 лютого в Україну експерти та активісти ВЕЛ розпочали збір інформації та аналіз воєнних злочинів проти довкілля (детальніше на сайті ВЕЛ: https://www.ecoleague.net/pres-tsentr-vel/novyny).
ВЕЛ упродовж багатьох років проводять практичні природоохоронні заходи, наукові конференції, круглі столи, просвітницькі заходи для дітей та молоді, присвячені цій даті. У 2024 році обласні осередки ВЕЛ спільно з ВДС «Екологічна варта» реалізують акцію «Моє дерево Перемоги».
Наша Україна прекрасна – бережімо її! Все буде Україна!
Джерела: сайт ВЕЛ
22 квітня 1999 року, у Всесвітній день Землі, була створена Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта» за ініціативи та сприяння Всеукраїнської екологічної ліги.
«Екологічна варта» – єдина всеукраїнська дитяча громадська організація, що об’єднує дітей і молодь, які свідомо спрямовують свої зусилля на захист довкілля та навчаються бути активними природоохоронцями.
Це більше 40000 дітей та дорослих у всіх регіонах України – 100 міських, 120 районних та 145 сільських осередків!
Мета діяльності Спілки – виховання екологічно свідомої особистості через організацію цікавої роботи з дітьми та молоддю, залучення їх до дослідницької роботи та природоохоронних акцій. Спілка керується принципами гуманізму, відкритості, добровільності, творчої ініціативи та активності.
З нагоди 25-річчя організації та в рамках відзначення Всесвітнього дня Землі, осередки ВДС «Екологічна варта» провели акцію «Моє дерево Перемоги» у 22 областях України.
Обласні організації Всеукраїнської екологічної ліги та ВДС «Екологічна варта» у співпраці із закладами освіти, бібліотеками, об’єктами природно-заповідного фонду, органами місцевої влади, учнівською та студентською молоддю, природоохоронцями організували:
– акції з висадження дерев (у парках, скверах, ботанічних садах, навчальних закладах та інших публічних місцях);
– презентації діяльності ВДС «Екологічна варта»;
– екологічні лекції та семінари «Зелені легені України»;
– фотовиставки «Моє дерево Перемоги».
Учасниками акції стали 2500 вартівців та їх координаторів, було висаджено понад 1000 дерев.
Станьмо на варті власного майбутнього!
Більше інформації щодо проведення акції за хештегами: #Моє_дерево_перемоги #ВДС_Екологічна_варта
Первоцвіти – це група рослин, яка має понад 500 видів, більшість з яких занесена до Червоної книги України. Зривання цих ефемероїдів призводить до порушення стійкості природних екосистем та їх можливості до розмноження (зірвати трав’янисту рослину з трьома квітами означає знищити 45–60 насінин).
Упродовж багатьох років Всеукраїнська екологічна ліга проводить акцію «Первоцвіт» з метою привернення уваги до проблем охорони ранньоквітучих лісових рослин, оскільки щовесни внаслідок незаконного збирання та продажу знищуються тисячі первоцвітів.
З методичними матеріали щодо проведення акції можна ознайомитись за посиланням.
5 березня приблизно о 17.00 у місці Києві на території екопарку «Осокорки» сталася пожежа, яка охопила близько 3 гектарів очерету та травʼяного покриву у заказниках «Осокорківські луки» та «озеро Тягле».
Озера Небреж, Мартишів, Тягле, канали та гаї навколо них, і, головне, квітучі заплавні луки – останні залишки ландшафтних комплексів лівобережної заплави річки Дніпро, які в майже первісному стані в межах Києва збереглися лише на Осокорках. Ця місцевість служить домівкою багатьом представникам флори та фауни, занесених до Червоної книги України.
Громадськість постійно веде боротьбу з безконтрольним вирубуванням зелених насаджень, незаконною забудовою у межах столиці, оскільки їхню важливість для мегаполісу важко переоцінити. Зелені насадження міст є природними фільтрами забруднень промисловими та побутовими відходами. Цим самим зелені насадження максимально оптимізують природне середовище міста, відтворюючи в ньому необхідні для життєдіяльності суспільства умови.
У 2018 року активістами ВЕЛ було висаджено дерева та кущі поблизу озера Небреж в рамках акції «Посади своє дерево». Під час екологічної акції представниками було проведено екологічний лекторій про правила і норми, яких потрібно дотримуватися під час висаджування дерев, значення зелених насаджень для міста, відновлення та збереження довкілля. Діти взяли участь у художньому конкурсі «Мій майбутній парк» та флешмобі «Посади дерево – віднови довкілля!». Також, було започатковано серію уроків за програмою Зеленої школи «Небреж» та було проведено екологічні уроки, екоквести, тренінги на берегах озера для школярів.
16 квітня 2024 року в межах відзначення Всеукраїнського дня довкілля в секторі правової інформації Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського відбувся День інформації «Право громадян на екологічно безпечне навколишнє середовище».
У заході взяв участь Юрій Володимирович Дубовий, начальник Державної екологічної інспекції у Вінницькій області. Він представив доповідь про сучасний екологічний стан в Україні та Вінницькій області зокрема, про види відповідальності за завдану навколишньому середовищу шкоду.
Також, виступив Мудрак Олександр Васильович, доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри екології, природничих та математичних наук КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти», голова Вінницької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги. Він розповів про напрями екологічної і природоохоронної роботи та особливості підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю 101-Екологія в академії, а також діяльність Вінницького обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги, яку він очолює.
Доповідач презентував свої авторські книги та видання, які вийшли у співавторстві з іншими науковцями, із фондів Бібліотеки.
Учасники заходу щиро подякували ЗСУ за можливість працювати в спокійній і безпечній обстановці!!! Разом до Перемоги!!!
Тернопільський обласний осередок Всеукраїнської Екологічної Ліги в Тернопільському районі організував нову еколого-краєзнавчу конференцію «Звитяга та краса Хмельниччини». Доповіді учасників ознайомили присутніх із неповторними місцевостями та цікавими невідомими для широкого загалу історичними фактами місць свого походження.
Голова осередку завідувач кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки професор Степан Несторович Вадзюк звернув увагу присутніх, що такі зустрічі справді підвищують обізнаність молодого покоління із здобутками та історичними подіями рідного краю.
Перша доповідь була присвячена Хмельницькому. Аліна Матвіюк розповіла, що Хмельницький веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Назва міста походить від назви річки Плоскої, в місці впадіння якої до Південного Бугу, виникло стародавнє поселення. Перша документальна згадка про Плоскирів відноситься до першої половини XV століття. Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 році надає вірній шляхті привілеї на подільські володіння.
У 1578 році польський король Стефан Баторій надав Плоскирову статус містечка.
З 1665 року до кінця 18-го століття містечком володіла родина польських магнатів Замойських, родинний герб яких (три перехрещені стріли на гербовому щиті) став основою герба Проскурова та сучасного Хмельницького.
Після загарбання Поділля Російською імперією, 5 липня 1795 р. імператорським указом була утворена Подільська губернія. Один із повітів губернії став називатися Проскурівським, а його центром стає місто Проскурів. Саме в цьому імператорському указі вперше зустрічається назва “Проскурів”.
Хмельницький притягує неймовірною атмосферою творчості, можливостями відпочинку, гарного дозвілля та гостинністю його мешканців. Місто є одним із найохайніших та найзеленіших обласних центрів України, що розкинувся по обидва боки річки Південний Буг. Хмельницький динамічно розвивається і є сучасною візитівкою краю. Швидкими темпами у місті розбудовуються нові житлові масиви та будуються сучасні об’єкти інфраструктури, з’являються нові шкільні та дошкільні навчальні заклади, спортивні та дитячі майданчики. Місто прагне максимальної енергонезалежності, саме тому у Хмельницькому діють програми термомодернізації та утеплення житлових будинків, встановлюють індивідуальні теплові пункти, на дахах розміщують сонячні батареї тощо.
Згадували полеглих у російсько-українській війні хмельничан – Андріюка Євгена Олександровича, Бабенка Валентина Олександровича, Багнюка Олександра Олександровича,
Леоніда Гончарука, Олександра Кота… Загалом, під час повномасштабного вторгнення, Хмельницький втратив понад 700 Героїв України, а за період 10-річної війни понад 1000 військовослужбовців.
Другу доповідь підготувала Юлія Бойчук про рідне місто Старокостянтинів. Довгий час вважалося, що місто заснував князь Василь-Костянтин Острозький у 1561 році. Однак виявилося, що Старокостянтинів є літописним містом Кобудем, історія якого налічує 800 років. Про це свідчить «Історична довідка про заснування міста Старокостянтинова Хмельницької області», видана інститутом археології Національної Академії Наук України після аналізу історичних джерел та проведення археологічних розкопок.
До найвідоміших пам’яток Старокостянтинова належать за́мок князі́в Остро́зьких – резиденція князів Острозьких, збудована на мисоподібній ділянці при злитті річок Случі та Ікопоті, як органічна частина міської інфраструктури Старокостянтинова в останній чверті XVI століття. Був занесений до Державного реєстру національного культурного надбання. XVII-XVIII століття, Сторожова вежа, Пала́цово-па́рковий анса́мбль «Са́мчики» – музей-садиба у селі Самчики на схід від Старокостянтинова. У всеукраїнському конкурсі «Сім чудес України», проведеному в 2007 році, садиба у Самчиках була одним із номінантів від Хмельницької області.
Серед захисників родом зі Старокостянтинова, які полегли за свободу України: Нестерчук Микола Миколайович, Франчук Максим Русланович, Маслянчук Микола Володимирович, Баннов Михайло Михайлович, Завгородній Владислав Анатолійович, Краснолуцький Владислав Миколайович, Шевчук Сергій Володимирович, Куликов Дмитро Олександрович, Савчук Микола Володимирович, Довгалюк Роман Олександрович, Білоус Руслан Олександрович, Ошкало Валерій Миколайович, Чехун Роман Георгійович, Сікаленко Максим Анатолійович, Городничев Костянтин Валентинович, Бортник Дмитро Валерійович.
Леся Чубенко представила дуже цікаву доповідь про рідне село Самчики. Самчики-село в Хмельницькому р-н, Хмельницької області. Село розташоване на берегах річки Случ. Поселення відоме з 16 ст. І до 1545 року називалося Замчики (через замок-сторожу). В літописах 1545 року воно вперше згадується як село Самчики, тоді польський король Сигізмунд І подарував його Василю Костянтину Острозькому, приписуючи до волості Костянтинівської. У володінні князів Острозьких Самчики знаходилися до 1620 року, потім належало князівським родинам Заславських, Сангушків і Любомирських. З 1715 року в Дубно Ян-Самюель Хоєцький отримує від Олександра-Доменіка Любомирського с.Самчики на держання його ординаційним правом. У 1725 р. Ян-Самюель Хоєцький закладає тут маєток-резиденцію.У 1737 році за дозволом Януша-Олександра Сангушко, Ян-Самюель Хоєцький переписує Самчики синові Франциску-Казимиру, котрий у 1771 році закінчує поблизу будівництво кляштору-резиденції ордену маріянців (зараз церква Св. Параскеви П’ятниці). У 1789 р. Спадок отримує його син Ян Непомук Хоєцький. Хоєцькі володіли маєтком аж до 1791 року, а потім були вимушені покинути землі.
Наприкінці XVIII ст. Петро Чечель гайсинський староста купує Самчики під свою резиденцію. Мати Петра Чечеля була з Хоєцьких – це була дочка Яна Хоєцького, рідного брата Франциска-Казимира Хоєцького. Новий власник розпочинає розбудовувати й прикрашати маєток. З 1801 р. Архітектура маєтку набуває рослинного декоративного оздоблення – розбивається парк за проектом ландшафтного архітектора ірландця Діоніса МакКлера в модному тоді стилі – англійському. Декорує будівлі, інтер’єри палацу, італієць Жан-батісто Цагляно. Маєток обводиться муром. Після Петра його син Ян отримав село в спадок. Після смерті Яна, власником маєтку стає їхній син – Якуб. У 1854 році він засновує в маєтку чи не найпершу сільську музичну школу у Волинській губернії. Керувати школою і маєтковим симфонічним оркестром запрошує відомого композитора Родеріка Брауна. В школі сільські юнаки віком 10-17 р. Навчалися грі на духових і струнно-смичкових інструментах.
Із 1870 року новим власником маєтку стає Олександр Угрімов. Олександр Іванович та Марія Павлівна Долгово-Сабурови в Самчиках вели велику освітню діяльність серед селян, місцевої інтелігенції. Збудували за свій кошт школу й утримували її. На початку XX ст. І. Угрімов покидає маєток Самчики, і з 1902 року новим власником стає М.П. Шестаков. Він долучає до маєтку значний терен сільської землі у 3 га, заклавши тут ділянки французького регулярного парку, обводить маєток кам’яним муром-огорожею з новим головним в’їздом Брамою, на партері ставить фонтан. Після більшовицького перевороту 1917 р. Палац стояв пусткою, Потім використовувався за різним призначенням тут були: комунальні квартири, лікарня, піонерський табір.
Із 1990 р. Садибу Самчики визнано музеєм. З 1997 р. Його офіційна назва – Державний історико-культурний заповідник «Самчики».
У парку навколо самчиківської садиби росте 287 порід і видів дерев та кущів тут росте абориген Північної Америки липа канадська широколиста, 150-річна ялина європейська, та поруч тайгова, якій уже 280 років. Парк закладено у двох стилях – французькому і англійському. І французький на території України зберігся тільки у Самчиках.
Самчиківський Розпис (або самчиківка) як вид декоративно-ужиткового мистецтва зародився у селі Самчики орієнтовно наприкінці XIX – на початку ХХ століття та поширився Поділля та південно-східною Волинню. Розпис характеризується переважно рослинними орнаментами, яким прикрашали стіни будинків, аби захистити себе від бід. Основна тематика цього розпису – це рослинні мотиви у найрізноманітніших їх інтерпретаціях. Кожен орнамент мав свою назву, за якою його одразу можна було розпізнати. В межах першого етапу арт-проекту «Нове життя самчиківського розпису» в селі розписом були прикрашені автобусні зупинки школа, будівля сільської ради, а також приватні будинки і паркани. У 2019 р. Самчиківський розпис було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Відомі Самчики не лише маєтком та розписом. А ще й через фільми сцени яких неодноразово тут знімалися.
1. Кінофільм «Конi не виннi», Одеська кіностудія, режисер Станіслав Комар 1956 р. Екранізація новели М. Коцюбинського.
2. Телевізійний серіал “Зачароване кохання”, телеканал «Інтер», 2008 р.
3. 12-серійний фільм «Вовче сонце» 2013 р.
4. Фільм “Троє” 2017 р.
5. Серіал “Кріпосна” 2019 р. Деякі кадри були відзняті в садибі Самчики.
Загиблі герої села: Наскалов Андрій Валерійович, Павлов Ілля Олександрович, Лук’янов Андрій Миколайович, Фурмана Олександра Миколайовича.
Марина Котлінська представила доповідь про рідне село Лощківці. Село Лошківці.
Історія села була цікавою не лише в історичному контексті, а і розповідями про науковців, які досягли вагомих здобутків на загальнодержавному рівні у галузях політехніки, бізнесу та харчових технологій. Серед них Гіджеліцький В.М., Фабіянська І.В., Вінський Й.В.
Також Марія Хоптяна розповіла про село Віньківці. Свою назву за цілком вірогідним припущенням Віньківці.
Віньковецький край – частинка милого серцю Поділля. Віньковеччина милує око не тільки прекрасними краєвидами: безкрайніми ланами, родючими садами. До наших днів тут збереглися справжня перлина сакральної архітектури, чудовий зразок подільської
дерев’янної архітектури – триверха Свято-Михайлівська церква (1769 р.), костел Св.Трійці (мур. 1750 р.), деякі містечкові будинки (садибний будинок (мур.); п. п. ХІХ ст.), а також рештки колись могутнього замку (південної вежі, мур. XIIIXIV ст., XV-XVIІІ ст.).Свято-Покровської церква, що споруджена у 1773 році в селі Адамівка. В 1884 р. до західного фасаду прибудована дзвіниця. Церква кам'яна, є взірцем стародавнього типу фортифікаційних оборонних храмів України XVI ст.
У центрі села Говори знаходиться Говірський професійний ліцей, що розмістився на території колишнього панського маєтку роду Стадницьких гербу Шринява (Szreniawa), будівництво якого розпочалось у 1630 році. На західній околиці с. Говори, в віковому бору граф Стадницький організував маєток і побудував будинок, який нині являється головним корпусом ліцею.
У палаці збереглися ліплення на стінах кількох приміщень, плюс геральдично-дерев'яна стеля в комп’ютерному класі. Збереглась оранжерея – зараз там читальна зала. З двох симетрично розташованих флігелів, які обіцяє чотиритомник, зберігся лише один. Інший занадто перебудований. Є стара брама. Також на території Говірського професійного ліцею розміщений державний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальною площею 9,9 га. В цьому парку зібрані рідкісні види дерев, знаходиться в ньому липова алея довжиною 300м.
Згадували героїв російсько-української війни: Білявського Петра Володимировича, Кутковського В'ячеслава Володимировича, Ступницького Сергія Миколайовича, Шкринду Володимира Володимировича, Дорохіна Юрія Вікторовича, Леонова Сергія Олександровича, Ковальчука Віктора Михайловича, Михайлова (Козака) Андрія Івановича, Мацідона Михайла Анатолійовича, Фурмана Олега Миколайовича, Веретка Миколу Івановича, Вознюка Юрія Леонідовича, Мазура Олега Борисовича, Самойлова Аліма Олексійовича, Коломійчука Анатолія Руслановича, Бойка Василя Васильовича, Коцура Володимира Петровича, Волошина Руслана Вікторовича, Березюка Дмитра Вікторовича, Галушко Леоніда Петровича…
За традицією, що склалась, на завершення заходу вшанували пам'ять полеглих героїв хвилиною мовчання.
Матеріал впорядкувала доцент кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки Волотовська Наталія
Громадська приймальня
Актуально!
Інфографіка
