Четвер 28 бер. 2024
Екологічні аспекти української енергетичної політики: погляд громадськості

Нинішня криза має стати поштовхом для екологізації української економіки або, правильніше сказати – переходу України до збалансованого (сталого) розвитку. Ми повинні дати нашій природі, яка існувала задовго до нас, можливість самовідновлюватися і лише тоді матимемо перспективи до подальшого існування. Зокрема, це стосується використання енергетичних ресурсів. Викопні види палива, як виявилося, дуже обмежені і вже наступні покоління відчують їх нестачу. Виникає запитання: чому ми, на словах турбуючись про нащадків, так безжально нищимо їх майбутнє.
Ще видатний російський хімік Дмитро Менделєєв з обуренням говорив: «Нафта – не паливо, топити печі можна й асигнаціями»! Нині провідні країни світу, розуміючи цінність газу й нафти як сировини для хімічної промисловості, намагаються максимально зменшити їх частку у своєму енергобалансі.

У другій половині ХХ століття енергетики оголосили, що проблему енергозабезпечення буде повністю знято за рахунок «мирного атома», але виявилося, що вартість «атомного» кіловата значно перевищує вартість виробництва електроенергії на ТЕЦ. Твердження про «дешевизну» атомної енергії – це навмисна фальсифікація атомного лобі. Ті, хто робить такі заяви не враховують у вартості «атомного» кіловата затрати на утилізацію відходів атомних станцій та вартість демонтажу АЕС. За оцінками спеціалістів, переробка та поховання радіоактивних відходів становлять понад 75 % вартості всього паливного циклу АЕС, а вартість демонтажу реактора дорівнює вартості його будівництва. Крім того ядерний паливно–енергетичний цикл супроводжуються небезпечним радіоактивним забрудненням природного середовища, бо передбачає видобування уранової руди, вилучення і збагачення урану, а після спалювання палива його хімічну регенерацію, обробку й поховання небезпечних відходів.
Німецькі експерти–атомники наголошують, що «атомна енергія дешева лише там, де безпека стоїть на другому плані, й доти, доки людство мириться з тим, що його сьогоднішнє марнотратство електроенергії загрожує майбутнім поколінням пекельним радіоактивним жахом». І тому, – наголошують українські екологи, – обстоювати цей спосіб добування енергії недопустимо й аморально.
Викладачі екології часто згадують такий випадок. В кінці лекції з екології, де йшлося про атомну енергетику, викладач запитав студентів: то чи варто будувати атомні станції. Так, – відповів один, – але перед цим варто було б збудувати саркофаг для людства.
У березні 2006 року Кабінет Міністрів України ухвалив проект Енергетичної стратегії України до 2030 р. пріоритетом якої є ядерна галузь. Відповідно до цієї програми планується створення національного ядерно-паливного циклу, спорудження 22 нових ядерних реакторів та централізованого сховища для радіоактивних відходів з українських АЕС.
Кожен новий реактор це понад 800 млн. в іноземній валюті. Водночас, – кажуть екологи, – нинішні виклики не під силу розв'язати «Енергоатому» без допомоги бюджету і зарубіжних атоменергобудів. Застарілі та небезпечні ще радянські технології, нездатність атомників самостійно фінансувати рекультивацію радіоактивно забруднених територій та забезпечити зняття з експлуатації ядерних реакторів, що використали свій ресурс, а також несприятливі геологічні умови та малозабезпеченість України водними ресурсами – все це аргументи не на користь масштабним ядерним проектам. І головне – в Україні навряд чи знайдуться громади, які погодяться мати по сусідству нових атомних монстрів.
При всій категоричності щодо нинішніх атомних енерготехнологій екологи не закликають до термінового закриття нині діючих енергетичних установок. Такий шлях не під силу навіть найбагатшим країнам і може призвести до непередбачуваних наслідків. Йдеться, перш за все, про визначення енергетичної перспективи України. Держава має підтримати фундаментальні наукові дослідження і розробки фізиків, водночас, не обмежуватися лише цим одним напрямком. У світовій енергетиці нині проробляється кілька напрямків і всі вони в тій чи іншій мірі під силу нашим науковцям. Слід визначитися з найперспективнішими, враховуючи фінансову спроможність держави.
Екологи пропонують альтернативний шлях, але урядові фахівці-енергетики кажуть, що впровадження енергоощадливих технологій та відновлювальної енергетики є дорогим. Водночас, якщо оцінити кошти, які збираються витратити на ядерну галузь, цей аргумент перестає бути переконливим. Поновлювана енергетика вже нині є третім видом енерговиробництва у світі (після вугілля й газу) і має потенціал для подальшого зростання при всіх її екологічних перевагах.
У 2020 році Європа планує виробляти понад 20% електроенергії з використанням відновлюваних джерел енергії. Вже нині у деяких європейських країнах з поновлювальних джерел виробляється 7 і більше відсотків електроенергії. При чому сектор біоенергетики становить приблизно 60% від загального обсягу всіх джерел відновлювальної енергії по ЄС. У 2007 році ЄС мав встановлені потужності вітрової енергетики, які виробляли стільки ж енергії, скільки виробляє 50 вугільних теплоелектростанцій.
Серед лідерів поновлювальної енергетики – німці і скандинави. Наприкінці 70-х років шведська теплоенергетика на 95% була залежна від імпорту нафтопродуктів. Нині Швеція залежить від газу на 5%, а майже половина палива, з якого шведи отримують тепло, – це біомаса, побутові відходи і т. і. Нафтова криза 70-х пішла на користь ще одній скандинавській країні і нині Данія посідає перше місце в Європі за часткою виробництва електроенергії з поновлюваних джерел.
Україна теж має великий ресурс біомаси. Але на відміну від європейців, у паливно-енергетичному балансі України біоенергетика становить сьогодні лише 0,8%. За оцінками наших експертів потенційно ми могли б замінити твердим та рідким видами біопалива до третини газу, який нині використовується. До того ж це додаткові інвестиції у розвиток власного сільського господарства і значна економія бюджетних коштів, особливо у сільській місцевості, де замість використовувати дорогий російський газ для опалювання шкіл та лікарень, можна використати те, що нині згниває чи спалюється на полях.
Ще один вид палива, за оцінками експертів, який матиме перспективи в найближчі 30–40 років – це вугілля. Запаси вугілля на Землі перевищують поклади нафти та газу разом взятих. Зараз частка вугілля й лігніту (бурого вугілля) у виробництві електроенергії в ЄС складає близько третини. Однак, значне забруднення, яке спричиняють нинішні вугільні ТЕС передбачає, що даний вид енерговиробництва прийнятний в майбутньому тільки в тому разі, якщо його використання супроводжуватиметься новітніми технологіями спалювання і очищення викидів. За останні тридцять років енергоефективність вугільних ТЕС підвищено на 30%. Подальші технологічні розробки, – сподіваються в Євросоюзі, – дозволять далі підвищувати коефіцієнт корисної дії і при цьому значно знизити викиди CO2. За рахунок більш сучасної енергоефективності в 2050 році можна буде скоротити щорічні викиди СО2 приблизно на 15 млрд. тонн, що відповідає 60% нинішнього рівня викидів, – йдеться в «Огляді світової енергетики Міжнародного енергетичного агентства за 2006 рік». Політика енергоефективності, наголошують експерти МЕА може мати величезний позитивний ефект для ЄС з огляду зниження капіталовкладень, значного скорочення імпорту енергоресурсів і зниження рівня викидів СО вже в найближчі роки.
В енергетичному балансі України вугіллю також може бути відведена важлива роль, оскільки це єдине з природних енергетичних джерел, яким наша країна забезпечена повністю. За останні 25–30 років відбулось зниження частки вугілля в енергобалансі, а частка газу та ядерної енергетики зросла. Це сталося, зокрема, через екологічно застарілі технології спалення вугілля. Більшість вугілля України характеризується значним вмістом сірки, а використання високосіркового вугілля в енергетиці створює ряд технічних проблем і призводить до забруднення довкілля продуктами згоряння сірки.
З іншого боку, сірка, зосереджена у вугіллі, є цінною хімічною сировиною. Оскільки поклади руд природної сірки у Карпатському басейні вичерпуються, то проблема забезпечення України сіркою і її сполуками ставатиме дедалі гострішою. Отже, вугілля слід розглядати не тільки як енергоносій, але і як джерело одержання сірки.

Енергоефективність.
У середині 70-х років Данія майже стовідсотково залежала від імпорту нафти. Криза, пов'язана з нафтовим ембарго, змусила данців розробити стратегію зниження залежності від викопних видів палива. Урядом були здійснені, зокрема, й непопулярні заходи – підвищення вартості природного газу та нафтопродуктів сприяло зниженню споживання цих енергоресурсів. Крім того уряд подбав про перехід на використання інших джерел енергії та енергозберігаючі технології. У будівництві активно використовувалися теплоізоляційні матеріали, опалення будинків і споруд здійснювалося надлишковим теплом електростанцій, громадяни пересіли на громадський транспорт і купували виключно енергоощадливу побутову техніку. Ці заходи не лише сприяли подоланню кризи, а й вивели країну в світові лідери за мінімізацією енергоємності економіки та оздоровили навколишнє середовище. Нині Данія має найнижчий серед країн Європейського Союзу показник споживання енергії на одиницю валового внутрішнього продукту.
Інший приклад. За висновками російських та міжнародних агентств, що аналізують енергетичну сферу, зараз обсяг неефективного використання енергії в Росії дорівнює річному споживанню первинної енергії у Франції. За рівнем енергоефективності більшість російських виробництв відстає від сучасного в 10-20 разів. Не так давно президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв визнав, що за втратами енергії в теплових мережах Росія посідає перше місце у світі.
Навряд чи Україна перебуває в значно кращій ситуації. Ми разом вийшли із системи, в якій не прийнято було ефективно розпоряджатися ресурсами, але порівняно з Росією Україна має кілька важливих переваг. Ми не маємо стільки нафти і газу, а тому змушені будемо швидше відмовитися від популістичних соціальних подачок в енергетичній сфері. Насправді, тотальні дотації лише роблять нас біднішими. При тому, що Україна найбільша за територією країна Європи, ми значно компактніші ніж наша сусідка, а тому менше втрачаємо на доставці енергоносіїв і маємо можливість, за ефективного менеджменту в цій галузі та виваженої політики керівництва держави, заробляти на їх транзиті. Україна знаходиться у значно вигідніших кліматичних умовах.
Підвищення енергоефективності знизить ризики й витрати, пов'язані з високою енергоємністю нашої економіки, і сприятиме підвищенню конкурентоспроможності економіки, скороченню витрат державного та місцевих бюджетів, поліпшенню екологічної ситуації. При чому інвестиції в енергоефективність за висновками експертів приблизно у три рази ефективніші ніж вкладання коштів у нарощування виробництва енергоресурсів.
Для реалізації потенціалу енергоефективності в Україні потрібне усвідомлення цього потенціалу та системне бачення його використання, а також цілеспрямована політика і, головне – політична воля найвищих посадовців, бо частина заходів відноситься до так званих непопулярних кроків, зокрема – реформа тарифоутворення та створення ефективних енергоринків.
Політика підвищення енергоефективності має поєднувати тактичні й стратегічні дії. Існують заходи, які можна розробити і розпочати впроваджувати в короткостроковій перспективі і вони будуть мати значний ефект при помірних витратах. Серед них інформаційна кампанія для підвищення рівня поінформованості громадян в питаннях підвищення енергоефективності, до речі тут з більшою ефективністю ніж держава могла б попрацювати громадськість: громадські організації, освітяни, науковці. Держава має збільшити строки бюджетного планування, забезпечити право постачальникам та організаціям споживачам розпоряджатися зекономленими енерговитратами – порівняно з попереднім роком – та встановити правила закупівель, що стимулюють використання енергоефективних технологій. Мають бути простимульовані й енергоекономні громадяни.
У цих питаннях не обійтись без зміни існуючої нормативно-правової бази в галузі енергозбереження, яка нині у значній мірі є декларативною. Слід подбати й про доступ до довгострокових фінансових ресурсів.
Далі – поступова реорганізація муніципальних теплових компаній у комерційні підприємства. Приватник не буде працювати собі на збиток і змусить неплатників погасити борги. Однак, тут є небезпека – у певному мікрарайоні такий теплопостачальник стане монополістом, отже мають бути розроблені й впроваджені регуляторні заходи. Ці заходи мають сприяти ефективному використанню енергоносіїв, а з іншого боку – убезпечити населення від різкого підвищення цін на теплопостачання. Мабуть варто розпочинати з експерименту в кількох населених пунктах, де й відпрацювати всі можливі ризики.
Середньострокові заходи мають стати основою політики підвищення енергоефективності, серед них:
– розробка стандартів енергоефективності в таких галузях як будівництво, виробництво промислового устаткування, ефективність використання палива.
– підвищення енергоефективності та екологічність проектів як умова надання держпідтримки на проведення модернізації та капітального ремонту.
– стимулювання державою фінансування енергоефективних проектів банками й лізинговими компаніями.
І, нарешті, найбільш тривалі і складні заходи, про них вже згадувалося вище – це реформа тарифоутворення та створення ефективних енергоринків. Підготовка цих заходів має розпочатися найперше, а їх відносне завершення означатиме перехід до нової якості української економіки.
Таким чином, підвищення енергоефективності знизить ризики, пов'язані з високою енергоємністю економіки України, дозволить зменшити економічні витрати й забруднення довкілля, а також забезпечити нашу енергетичну безпеку.
Отже, Україна має визначитися щодо подальшого розвитку енергетичного сектора. Незалежна екологічна громадськість пропонує альтернативний „неатомний" шлях розвитку. Перш за все через використання потенціалу енергоефективності та збільшення використання відновлювальних енергетичних ресурсів.

Тетяна Тимочко
Всеукраїнська екологічна ліга