Версія для друку
Переробка відходів: від збиткової галузі до екологічно дружнього бізнесу

Проблема побутових відходів стає однією з найбільш актуальних для України. Щороку кожен середньостатистичний українець відправляє на смітники 220–250 кг відходів, а мешканці великих міст взагалі «продукують» 330–380 кілограмів сміття на рік. Найгірше, що обсяги вивезення твердих побутових відходів (ТПВ) щороку зростають. У 2006–2008 роках сміттєвий вал досяг 50 млн. кубометрів, або 12,5 млн. тон і відтоді міцно закріпився на завойованих позиціях.
В останні десятиріччя серйозною проблемою стали полімерні відходи. Поліетиленові пляшки, целофанові пакети, полімерні коробки мільйонами тон викинуті в навколишнє середовище, загрожують справжньою катастрофою, засмічуючи, ріки й озера, узбіччя доріг, околиці міст і сіл, околиці житлових районів. Для багатьох міст України це стало значною екологічною проблемою.

Більше ніж 3600 полігонів побутових відходів плюс тисячі дрібних стихійних звалищ не є прикрасою України. Десятки тисяч гектарів нині поховані під багатомеровим токсичним шаром відходів, значна частина яких десятки і навіть сотні років буде отруювати природу.
Приблизно 40-50 % від всього сміття, яке потрапляє на полігони, складають відходи пакувальних матеріалів. З них майже половину маси становлять папір і картон, понад 30–35% – скло, дерево, чорні й кольорові метали (в основному консервні та банки для газованих напоїв і пива), ще четверть – це полімерні синтетичні матеріали й комбінована тара. З одного боку, на виробництво пакувальних матеріалів щороку витрачається все більше матеріальних ресурсів (деревини, деяких металів, нафти, газу), з іншого – ці ресурси, здебільшого, після разового використання опиняються, на смітниках. Спалювати чи гноїти все це – те ж саме, що спалювати гроші. Крім того сміттєспалювання спричиняє забруднення повітря сполуками, що негативно впливають на довкілля та здоров'я людини. Потрібно взагалі відмовитися від будівництва нових сміттєспалювальних заводів, проекти яких нам нині пропонують й активно впроваджувати сміттєпереробні технології, зокрема й новітні українські.
Сміттєпереробні заводи – порівняно із сміттєспалювальними – технологічно більш сучасні й передбачають потужні очисні системи. Технологія сміттєпереробного заводу теж передбачає спалювання, але, по-перше – спалюється незначний відсоток відходів, по-друге – перебрані однорідні відходи дозволяють вибрати найоптимальніший режим горіння, при якому утворюється значно менше шкідливих сполук.
Такі підприємства не є пожирачами бюджетних коштів, а навпаки прибутковими комерційними структурами, бо крім повернення в обіг важливих матеріалів дають ще й теплову енергію.

Вдосконалити систему збирання відходів та обмежити їх продукування

В останні десятиріччя серйозною проблемою стали полімерні відходи. Поліетиленові пляшки, целофанові пакети, полімерні коробки мільйонами тон викинуті в навколишнє середовище, загрожують справжньою катастрофою, засмічуючи, ріки й озера, узбіччя доріг, околиці міст і сіл, околиці житлових районів. Для багатьох міст України, таких як Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса і Львів, які є представляють собою великі мегаполіси, це стало значною екологічною проблемою. Та й у світі кількість полімерних відходів настільки велика, що деякі країни почали забороняти їх застосування.
Полімери є дуже стійкими завдяки своїй хімічній будові і тому дуже повільно розкладається у побутових відходах. Це спричиняє величезні їх об'єми у ТПВ. Водночас, така властивість дуже придатна у рециклінгових матеріалах, де потрібні висока стійкість до дії навколишнього середовища та збільшення строку служби. У світі вже існують ефективні лінії з переробки пластмаси, які переробляють сміттєву масу в будь-які форми – від стінових панелей до покрівельного матеріалу. В Україні на сьогоднішній день тільки мала частка полімерних відходів піддаються рециклінгу.
Прийняття Закону України «Про відходи» та урядової Постанови «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини» вiд 26.07.2001 № 915 лише в незначній мірі поліпшило ситуацію у розв'язанні вищезазначеної проблеми. На ринку послуг з'явилося понад 1500 операторів – в переважній більшості невеликих підприємств – та державна компанія «Укрекокомресурси», яка перебуває у віданні Мінекономіки та, відповідно до покладених на неї функцій, має здійснювати розроблення і організацію впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів, у тому числі використаної тари і пакувальних матеріалів вітчизняного та імпортного виробництва, як вторинної сировини. Слід наголосити, що саме неефективність дій державної компанії «Укрекокомресурси» у питанні розроблення і організації впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів спричинила нинішню незадовільну ситуацію на ринку послуг збирання, заготівлі та утилізації упаковки та її відходів.
Передові країни світу поступово переходять до використання екобезпечних пакувальних матеріалів та багаторазової тари. В Україні має бути започатковано формування нових концептуальних підходів та сучасної ідеології поводження з відходами на основі ресурсозбереження. Це стосується скорочення обсягів утворення відходів на стадії виробництва, поліпшення технологічних процесів, контролювання і оцінювання залучених у виробничий процес природних ресурсів, продукції і відходів на всіх етапах циклу.
В значній мірі сприяти розв'язанню проблеми в галузі виробництва, використання й утилізації упаковки та її відходів допоможе досвід країн ЄС, набутий ними у середині 90-х років.
Країни Євросоюзу прийняли низку жорстких екологічних норм щодо упаковки. Зокрема, у деяких країнах ЄС заборонено застосування металевої тари, для деяких рідких товарів, натомість пропонується повторне використання скляних пляшок, узаконено обов'язковість використання для пива й безалкогольних напоїв тільки такої тари, що підлягає поверненню з метою повторного використання. Починаючи з початку 90-х років у європейських країнах були встановлені річні квоти на використання не схвалених органами державної влади видів упаковки, а пізніше значна частина такої упаковки була повністю виведена з обороту. Країни ЄС застосували фінансово-економічні інструменти щодо обмеження виробництва та ввезення певних видів тари та упаковки, а також стимулювали виробництво екологічно дружніх матеріалів, багаторазову упаковку та новітні технології переробки й утилізації відходів.

Рекомендації з удосконалення політики в галузі переробки відходів.

Головною вимогою законодавства має стати запобігання утворенню стійких відходів, зокрема, обмеження, а з часом – заборона застосування окремих видів тари. Серед інших вимог законодавства слід назвати:
– стимулювання промисловців до використання таких видів упаковки, які забезпечують її повторне використання або відновлення, а також мінімізацію її впливу на навколишнє середовище, шляхом зменшення залишків відходів упаковки;
– уповноважені організації повинні забезпечити створення систем, які забезпечують повернення та збір використаної упаковки та відходів пакування від споживача чи з відходів з метою спрямування його для перероблення чи утилізації;
– розробка національних стандартів, гармонізованих з європейськими та міжнародними нормами, з точки зору критеріїв та методології аналізу життєвого циклу пакування;
– маркування безпосередньо на самому пакуванні, чи на ярлику, яке має бути чітко видне та легко розпізнаване
– управління відходами має включати ефективні заходи контролю й не обмежуватися тільки питаннями пакувальних матеріалів;
– формування баз даних про упаковку та її відходи;
– досягнення єдності поглядів суспільства на ключові елементи проблеми.

Вивчення й адаптація позитивного досвіду європейських країн, дозволить значній мірі знизити навантаження на полігони, повернути в господарський оборот важливі компоненти, що знаходяться у відходах, залучити позабюджетні засоби на впровадження технологій переробки відходів на основі участі фірм–виробників тари та упаковки, зокрема й зарубіжних.