Версія для друку
Інтерв’ю голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяни Тимочко газеті "За київським часом"

- Чим шкідливий сміттєпереробний завод? Які можуть бути наслідки його роботи для довкілля, для людського організму? Чи будують такі підприємства у європейських країнах? Якщо «ні», то якими документами регламентується заборона на спалювання сміття? Яка альтернатива сміттєспалювальному заводу, адже ТПВ усе таки треба кудись дівати? Хто у нас має право робити екологічну експертизу подібного проекту? Як саме вона робиться? Наскільки вагомими можуть бути її результати для чиновників?

Всеукраїнська екологічна ліга вже багато років намагається спонукати владу до відмови від застарілих технологій утилізації твердих побутових відходів. Складування ТПВ на полігонах чи їх спалення у печах сміттєспалювального заводу, чи то на ТЕЦ – це технології минулого століття і вони не мають перспективи у 21 столітті.


Чому час від часу виникають ідеї створення нових полігонів чи залучення сміттєспалювальних інвестицій? Відповідь проста. За такими проектами стоять інтереси, я б сказала, брудного бізнесу і корумпованих чиновників. Адже створення приватного полігону – це найпростіший шлях до збагачення за рахунок платників податків. Вкладаючи копійки у створення підприємства, власник полігону стає монополістом у життєво важливій сфері для мешканців того чи іншого регіону. Він має можливість встановлювати ціни, надавати ті чи інші преференції окремим особам, що здійснюють вивезення сміття, отримувати надприбутки, а подекуди й впливати на владу. В Україні ця проблема ще не набула великого розголосу, а, наприклад, в Італії навіть у художніх фільмах розповідають про сміттєвих мафіозі.
Що стосується спалювання сміття, то у розвинених країнах введено настільки серйозні компенсаційні механізми за забруднення довкілля (води, повітря грунтів), що такі технології переробки ТПВ стають збитковими. Тому власники сміттєспалювальних підприємств змушені їх закривати. Знаючи це, доморощені ділки за безцінь купують такі технології і намагаються видати їх за іноземні інвестиції, в десятки і сотні разів накручуючи ціну. Нажаль наше екологічне законодавство не є бар'єром для ввезення брудних технологій.

Чим відрізняється сміттєспалення від сміттєпереробки?
Перша сміттєспалювальна піч була побудована у Великобританії у 1874 році. Тоді це був технологічний прорив. Але з часом виявились серйозні недоліки цієї технології. Функціонування сміттєспалювальних заводів супроводжується комплексним забрудненням природного середовища. При спалюванні 1 т твердих побутових відходів утворюється від 4 до 8 тисяч кубометрів токсичних димових газів, що містять, крім інших небезпечних складників, таку небезпечну речовину як діоксини; приблизно 2,5 кубометри стічних вод, забруднених важкими металами та до півтони шлаків і золи, що теж містять велику кількість різних токсичних речовин. Виявляється сміттєспалювання навіть у кількісних параметрах не зменшує забруднення довкілля.
Екологічно та економічно найдоцільнішими є сміттєпереробні комплекси, на яких більшу частину фракцій вилученої вторинної сировини на місці переробляють на ліквідну кінцеву продукцію.
Кілька років тому українські науковці побували у Японії. Уявіть собі підприємство майже в центрі міста, яке не має ні димохідних ні водозливних труб і жодних твердих відходів. 100-відсоткова переробка сміття! Звичайно ж такі технології дорого коштують і на них, враз, не заробиш мільйони, і не отримаєш «відкатів». Наскільки мені відомо, подібні новітні технології неодноразово пропонували для їх розміщення в українських містах. Жодна мерія не знайшла коштів. Природним є висновок про те, що мери українських міст, депутати та урядовці, всупереч здоровому глузду і нехтуючи своїм обов'язкам – дбати про інтереси держави та платників податків, зокрема й рідних їм людей – намагаються інвестувати у власну кишеню.
На жаль, серед тих, хто дає добро на розміщення брудних виробництв є й чиновники Мінприроди і науковці-екологи. Відповідно до чинного законодавства вся екологічна експертиза здійснюється установами, тим чи іншим чином пов'язаними з Міністерством охорони навколишнього природного середовища.

- Чи відомо Вам хто приватизував земельну ділянку площею у понад 5 гектара, відведену у 2007 році Головному управлінню комунального господарства для спорудження сміттєспалювального заводу? Чому на Вашу думку раніше йшлося про сміттєспалювальний завод, а сьогодні міська влада говорить про будівництво ТЕЦ? Чи не означає це певну підміну понять? Навіщо це робиться? У якому стані сьогодні діюча ТЕЦ-6, біля якої збираються спорудити нове підприємство? Чи забруднює вона довкілля? Якими речовинами?
На моє глибоке переконання, підприємство, яке намагаються побудувати на Троєщині, поряд з ТЕЦ-6, є намаганням реалізувати застарілі технології. Судячи з інформації, яку має Всеукраїнська екологічна ліга, тут дійсно відбувається певна підміна понять. Бо за документацією йдеться про будівництво нової ТЕЦ, а насправді відбуватиметься спалювання сміття і при цьому вироблятиметься електроенергія.
До того ж, спалювання відбуватиметься без попередньої обробки відходів. Все звалять до купи. Навіть ті відходи, які можна було б використати для рециклінгу і ще й мати на цьому неабиякий зиск. По перше – це марнотратство, а по друге – до нинішніх викидів газової ТЕЦ-6 додасться увесь букет сміттєспалювання. Тільки уявіть собі, що впаде на голови киян в результаті змішування гарячої водяної пари з димовими газами, що містять оксиди сірки, азоту, вуглецю, альдегіди, різні канцерогени, а також важкі метали.

- Як Всеукраїнська екологічна ліга протидіє будівництву сміттєспалювального заводу?
Саме завдяки позиції громадськості, через неодноразові виступи в пресі, пікети та інші заходи, які здійснює ВЕЛ разом з нашими партнерами та за підтримки науки, нам вдається вберегти Київ від брудних підприємств. Дасть Бог і цього разу вистоїмо.

Володимир Галега