До Всеукраїнської екологічної ліги звернулися мешканці Києва зі скаргою на масове вирубування дерев на вул. Гмирі (Дарницький район).
Громадськість постійно веде боротьбу з безконтрольним вирубуванням зелених насаджень у межах столиці, оскільки їхню важливість для мегаполісу важко переоцінити. Зелені зони забезпечують поглинання токсичних речовин з навколишнього середовища, зменшення кількості пилу та покращують якість атмосферного повітря. Крім цього, вони є ареалом існування багатьох видів флори і фауни.
Всеукраїнська екологічна ліга звернулася до департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА для з'ясування причин вирубування дерев.
У реаліях сучасного Києва важко збагнути, що там, де двісті чи триста років тому окремими островами серед сосново-дубових і широколистяних лісів довкола історичного центру міста були розкидані села й хутори (Грушки, Галагани, Дегтярі, Деміївка, Вигурівщина, Хмелівщина, Сеньківщина, Васильчики, Троєщина тощо), нині усе помінялось місцями, змінилась полярність місцевого ландшафтного середовища. Тепер посеред міської забудови, яка займає 37 тис. га при загальній площі міста 78 тис. га, лісові масиви на міських околицях (Пуща-Водицький, Святошинський, Голосіївський, Сирецький гай тощо) є відносно невеликими залишками давніх і могутніх пралісів, якими споконвіку так славилася Україна-Русь.
Прадавні діброви у минулому займали головним чином підвищення Київського плато Правобережжя Дніпра. Саме у таких районах, як Голосіїв, Феофанія, Куренівка, Пріорка виявлено останні дуби-велетні, яким іще судилось дожити до наших днів.
В умовах сьогоднішньої тотальної антропогенізації про гармонію взаємин людини і природи, про рівновагу у довкіллі доводиться говорити дуже рідко. Вкрай змінене природне середовище вже не відповідає екологічним нормам і людським потребам. При зростаючих антропогенних навантаженнях – навіть при рекреаційному освоєнні та використанні – довкілля зазнає дедалі більших змін, часто незворотних, непоправних, що негативно позначається на фізичному і духовному здоров’ї народу, на стані суспільства в цілому.
І все ж «Ноєвим ковчегом» для української столиці може стати її потужна, унікальна для мегаполісу кільцева зелена зона з просторим залісеним діаметром долини Дніпра.
Ліси зеленої зони і внутрішньої частини Києва становлять свого роду «зелене ткання», зелену мережу природно-антропогенного урболандшафту міста з околицями. Водночас вони – легені міста, його природний фільтр, суцільна оаза, що дарує людям відпочинок і здоров’я. Перелік синонімів–означень можна продовжувати, але за умови, що їхня семантика та екостан цих об’єктів бодай хоч наближено будуть співвідносними, відповідатимуть реальній дійсності. На жаль, саме екостан більшості з представлених природних і окультурених людиною урочищ є жалюгідним. Але це вже вихід на суміжну проблему: проблему загальної культури і духовного здоров’я поліетнічної української нації. (Гетьман В.І.)
