Комітету ВРУ щодо законопроекту «Про упаковку та відходи упаковки»
(реєстр. № 1415 від 23.01.2008 р.)
Збереження нинішнього підходу до регулювання питань поводження з упаковкою та відходами упаковки веде до назрівання кризової ситуації. З одного боку, на виробництво пакувальних матеріалів щороку витрачається все більше матеріальних ресурсів (деревини, деяких металів, нафти, газу), з іншого – ці ресурси, здебільшого, після разового використання опиняються, на смітниках, які вже нині на 40-50 % складаються з відходів матеріалів упакування.
Майже половину маси пакувальних відходів (48%) становлять папір і картон, 24% – скло, 8% – чорні й кольорові метали (в основному консервні та банки для газованих напоїв та пива), 5% – дерево, 15% – полімерні синтетичні матеріали й комбінована тара.
Прийняття Закону України «Про відходи» та урядової Постанови «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини» вiд 26.07.2001 № 915 лише в незначній мірі поліпшило ситуацію у розв’язанні вищезазначеної проблеми. На ринку послуг з’явилося понад 1500 операторів – в переважній більшості невеликих підприємств – та державна компанія «Укрекокомресурси», яка перебуває у віданні Мінекономіки та, відповідно до покладених на неї функцій, має здійснювати розроблення і організацію впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів, у тому числі використаної тари і пакувальних матеріалів вітчизняного та імпортного виробництва, як вторинної сировини. Слід наголосити, що саме неефективність дій державної компанії «Укрекокомресурси» у питанні розроблення і організації впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів спричинила нинішню незадовільну ситуацію на ринку послуг збирання, заготівлі та утилізації упаковки та її відходів.
Постановою уряду від 20.05.2009 № 508 було внесено зміни до п. 5 вищезазначеної постанови, відповідно до яких державна компанія «Укрекокомресурси» може зайняти монопольне становище на ринку послуг збирання, заготівлі та утилізації відходів, що може ще більше загострити ситуацію через усунення з ринку інших операторів. Однак дія Постанови
№ 508 нині зупинена Указом Президента від 08.09.2009 N 718 і щодо неї внесено подання до Конституційного Суду України про визначення її конституційності.
Правовою основою регулювання поводження з упаковкою та відходами упаковки у Європейському Співтоваристві є Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування (зі змінами внесеними Директивою Ради 2004/12/ЄC від 18.02.2004 та Директивою Ради 2005/20/ЄC від 05.04.2005).
Правове регулювання щодо поводження з упаковкою та відходами упаковки в Україні встановлюється, зокрема, вже названими Законом України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР (зі змінами та доповненнями), Постановою уряду № 915/2001 та Технічним регламентом з підтвердження відповідності пакування (пакувальних матеріалів) та відходів пакування, який затверджено наказом Держспоживстандарту України від 24.12.2004 р. №. 289
Але якщо в країнах Євросоюзу відповідно до Директиви 94/62/ЄС не тільки розроблене дійове національне законодавство, а й створена чітка система поводження з упаковкою та її відходами та контролю за діяльністю операторів, то в Україні організаційно-правові заходи поки що не є ефективними.
Тому досвід країн ЄС, набутий ними у середині 90-х років може в значній мірі сприяти розв’язанню проблеми в галузі виробництва, використання й утилізації упаковки та її відходів.
Країни ЄС прийняли ряд жорстких екологічних норм щодо упаковки. Зокрема, у деяких країнах ЄС заборонено застосування металевої тари, для деяких рідких товарів, натомість пропонується повторне використання скляних пляшок, узаконено обов'язковість використання для пива й безалкогольних напоїв тільки такої тари, що підлягає поверненню з метою повторного використання. Починаючи з початку 90-х років у країнах ЄС були встановлені річні квоти на використання не схвалених органами державної влади видів упаковки, а пізніше значна частина такої упаковки була повністю виведена з обороту. Країни ЄС застосували фінансово-економічні інструменти щодо обмеження виробництва та ввезення певних видів тари та упаковки, а також стимулювали виробництво екологічно дружніх матеріалів, багаторазову упаковку та новітні технології переробки й утилізації відходів.
Отже, вивчення й адаптація позитивного досвіду європейських країн, дозволить вдосконалити українську нормативно-правову базу і в значній мірі знизити навантаження на полігони, повернути в господарський оборот важливі компоненти, що знаходяться у відходах упаковки, залучити позабюджетні засоби на впровадження технологій переробки пакувальних відходів на основі участі фірм–виробників тари та упаковки, зокрема й зарубіжних.
З метою розв’язання проблеми збирання та утилізації упаковки та її відходів до Верховної Ради України неодноразово вносилися законопроекти, але жоден із них не був прийнятий. Останній із них – проект Закону «Про упаковку та відходи упаковки» (реєстр. № 1415 від 23.01.2008 р.) внесено групою депутатів (Ляпіна К.М. Шершун М.Х. Бурлаков П.М. Кальченко В.М. Слободян О.В.). Законопроект прийнято в першому читанні 14.01.2009 і нині парламентський Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи готує його до розгляду у другому читанні.
Необхідність прийняття законопроекту обґрунтована вимогою виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань у даній сфері. Однак, в згаданому законопроекті існує низка суперечностей і порушень відповідного законодавства Європейського Союзу та Конституції України і українського законодавства. Зокрема, існування «оператора системи поводження з відходами упаковки» у тому вигляді, як це передбачено в законопроекті, здійснено з порушеннями міжнародної практики. Оператор, відповідно до законопроекту, не здійснює безпосередньої діяльності із збирання, оброблення, перевезення відходів упаковки для подальшої їх утилізації, а тільки набуває монопольного права на надання послуг з організації забезпечення роздільного збирання відходів упаковки, їх утилізації та встановлення вартості послуг. Також відсутня прозора система контролю за його діяльністю. В законопроекті наявні також порушення антимонопольного та бюджетного законодавства. Окремі положення статей законопроекту дублюють норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, а деякі статті, в разі їх прийняття, створюватимуть правові суперечності в українському законодавстві. Крім того законопроект має багато декларативних норм, які можна безболісно вилучити.
Водночас, у законопроекті відсутні важливі норми, необхідні для ефективного здійснення державної політики в даній сфері. Зокрема не виписано порядок ведення моніторингу та обліку, порядок інформування населення у сфері поводження з відходами упаковки.
Щодо думки деяких експертів про недоцільність прийняття окремого правового акту, який стосується лише упаковки та її відходів при існуванні універсального Закону України «Про відходи», то слід зазначити, що в країнах Євросоюзу поряд із загальними правовим актами з питань відходів діють закони, що регулюють цю конкретну сферу.
Рекомендації з вдосконалення політики в галузі пакування та відходів упаковки.
Головною вимогою законодавства має стати запобігання утворенню стійких відходів, зокрема, обмеження, а з часом – заборона застосування окремих видів тари. Серед інших вимог законодавства слід назвати:
– стимулювання промисловців до використання таких видів упаковки, які забезпечують її повторне використання або відновлення, а також мінімізацію її впливу на навколишнє середовище, шляхом зменшення залишків відходів упаковки;
– уповноважені організації повинні забезпечити створення систем, які забезпечують повернення та збір використаної упаковки та відходів пакування від споживача чи з відходів з метою спрямування його для перероблення чи утилізації;
– розробка національних стандартів, гармонізованих з європейськими та міжнародними нормами, з точки зору критеріїв та методології аналізу життєвого циклу пакування;
– маркування безпосередньо на самому пакуванні, чи на ярлику, яке має бути чітко видне та легко розпізнаване
– управління відходами має включати ефективні заходи контролю й не обмежуватися тільки питаннями пакувальних матеріалів;
– формування баз даних про упаковку та її відходи;
– досягнення єдності поглядів суспільства на ключові елементи проблеми.
Щодо законопроекту 1415 пропонуємо відкласти його прийняття у другому читанні і одночасно підготувати ще один законопроект – про внесення змін до деяких законів України, де будуть запропоновані зміни до кримінального та господарського кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про житлово-комунальні послуги», «Про захист прав споживачів» та ін.
Дивись також:
