Стратегічні пріоритети збалансованого розвитку України
Стратегічні пріоритети збалансованого розвитку України
Збалансований розвиток розглядається як такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх і майбутніх поколінь.
Стратегія переходу до збалансованого розвитку має ґрунтуватися на аналізі тих дисбалансів, які існують в економічній, соціальній та екологічній сферах і на подальшому визначенні шляхів подолання цих дисбалансів у напрямі досягнення збалансованого розвитку. Необхідно, щоб збалансований розвиток став пріоритетом державної політики України.
Політика збалансованого розвитку має базуватися на таких стратегічних пріоритетах:
у сфері нормативного-правового забезпечення:
• підвищення пріоритетності екологічної політики;
• розробка, ухвалення і впровадження Національної стратегії збалансованого розвитку;
• щорічна підготовка і видання “Національної доповіді про збалансований розвиток України”, яка, зокрема, включатиме показники збалансованості розвитку;
• розробка на кожні 5-7 років і впровадження “Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища”;
• проведення експертизи чинного законодавства щодо його відповідності принципам збалансованого розвитку з метою створення адекватного правого поля і стимулюючих фінансово-економічних механізмів;
• регулярна модифікація і впровадження “Національного плану дій з гігієни довкілля”;
• розробка комплексних коротко-, середньо- та довгострокових прогнозних документів, основним компонентом яких будуть прогнози зміни природно-ресурсного потенціалу, стану довкілля та рівня життя населення;
• розробка регіональних і місцевих планів екологічних планів дій;
• створення правового поля для підтримки екологічно орієнтованого бізнесу, виробництва, сільського і водного господарства, альтернативної енергетики;
• ратифікація Протоколу про стратегічну екологічну оцінку;
• введення в систему статистичної звітності “зелених” підрахунків;
• адаптація екологічного законодавства України до вимог екологічного законодавства ЄС;
• внесення змін до Законів України “ Про охорону навколишнього природного середовища” та “Про екологічну експертизу”, які мають включати у сферу дії екологічної експертизи питання, які стосуються впливу об’єкту екологічної експертизи на здоров’я людей;
у сфері формування інституційної бази збалансованого розвитку:
• здійснення інституційної та функціональної модернізації системи державного управління у сфері охорони довкілля на національному рівні, зокрема через:
- введення посади віце-прем’єра з екополітики з функціональними обов’язками щодо врахування екологічних питань в стратегії соціально-економічних перетворень, здійснення координації діяльності різних міністерств і відомств з метою забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, проведення реформування економічної системи природокористування і природовідтворення, забезпечення адаптації екополітики України до екополітики ЄС, зміцнення системи державного управління в галузі охорони довкілля;
- створення Національної агенції зі збалансованого розвитку з повноваженнями щодо координації економічної, соціальної та екологічної політики;
- посилення повноважень Міністерства охорони навколишнього природного середовища у сфері інтеграції екологічної політики в галузеві політики, євроінтеграційної адаптації екополітики України, еколого-економічного регулювання, стратегічного планування переходу до збалансованого розвитку;
- створення у всіх міністерствах управлінь збалансованого розвитку, відповідальних за інтеграцію екологічної та соціальної складових в галузеву політику;
- створення в облдержадміністраціях управлінь збалансованого розвитку регіонів;
• створення інституту кваліфікованих експертів для регулярного проведення аналізу державної політики на предмет забезпечення конституційного права громадян України на безпечне для життя і здоров’я довкілля;
• організація системи моніторингу за ключовими показниками стану довкілля, населення і господарства;
• покращення інституційного середовища для впровадження муніципальних програм збалансованого розвитку;
• перехід до басейнового управління;
у сфері структурної перебудови і оздоровлення економіки України:
• розробка і впровадження “Програми структурної перебудови економіки України до 2030 року”, яка передбачатиме скорочення питомої ваги в економіці України сировинно- і енергоємних й водночас найбільш забруднюючих галузей промисловості (гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, хімічної і нафтохімічної); скорочення питомої ваги військово-промислового комплексу; поетапне зменшення експорту продукції видобувних та інших ресурсо- й енергоємних галузей; ліквідацію субсидій у ресурсовидобувні галузі; впровадження ресурсозберігаючих і безвідходних технологій у промисловості, транспорті і побуті тощо;
• реалізація інноваційної еколого-економічної політики, зокрема через зменшення потреб в імпорті енергоносіїв за рахунок зниження енергоємності виробництва і енергозбереження, орієнтацію на експорт кінцевої продукції, орієнтацію на переробку вторинної сировини, технологічне переоснащення гірничодобувної і переробної галузей;
• реалізація політичної волі вищого державного керівництва у забезпеченні скорочення тіньової економіки на основі системи економічних адміністративних і силових засобів впливу на ці процеси;
• реформування економічної системи природокористування і природовідтворення через збалансоване поєднання примусово-обмежувальних та стимулюючо-компенсаційних регуляторів;
• реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи, зокрема через створення гнучкої та пропорційної обсягам викидів забруднюючих речовин шкали податкових ставок, запровадження різних видів податкових пільг, спрямованих на стимулювання екологічно дружньої інноваційної та інвестиційної активності товаровиробників, врахування у новому Податковому кодексі системи екологічних податків, перенесення бази оподаткування з праці на споживання природних ресурсів і шкідливі викиди та відходи;
• формування і реалізація ефективної інвестиційної політики, спрямованої на розробку, освоєння та використання природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій, виробництво екологічно чистих видів продукції;
• створення національної інфраструктури екологічного аудиту і чистого виробництва;
• Забезпечення підтримки з боку держави тих підприємств, які здійснюють екологічну реструктуризацію;
• розвиток екологічного підприємництва;
у сфері фінансового забезпечення:
• щорічне забезпечення неухильного дотримання Бюджетного кодексу України щодо вчасного, ефективного та цільового використання коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища;
• забезпечення повноцінного фінансування прийнятих державних природоохоронних програм, а також проведення моніторингу реалізації і результативності усіх затверджених національних і загальнодержавних природоохоронних програм;
• формування системи цільових екологічних фондів та цільове фінансування з них природоохоронних заходів;
• створення ефективного фінансово-кредитного механізму природокористування і природоохоронної діяльності, в тому числі екологічних банків;
у сфері зниження рівня соціально-економічної нерівності і бідності:
• щорічна підготовка і оприлюднення “Огляду соціально-економічної нерівності і бідності в Україні”, який міститиме результати моніторингу рівня життя різних верств населення;
• приведення рівня заробітної плати у відповідність до реальної вартості робочої сили; проведення оподаткування доходів на основі врахування середньомісячного сукупного доходу сім’ї;
• встановлення і дотримання діапазону економічної нерівності у межах десятикратної різниці між найбагатшими і найбіднішими;
• посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією в державі з використанням усіх засобів державного впливу на ці процеси;
• децентралізація програм соціальної підтримки населення і підвищення ролі місцевих органів влади у вирішенні проблем бідності на основі цільового закріплення податків за місцевими бюджетами;
• забезпечення поетапної оптимізації співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою із врахуванням тривалості стажу, величини заробітної плати та демографічних показників;
• забезпечення зайнятості працездатного населення на рівні 3%;
• забезпечення базових медичних послуг;
• економічна підтримка непрацездатних верств населення;
у сфері переходу до збалансованого природокористування:
• удосконалення економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності;
• встановлення і підтримання екологічно допустимого співвідношення між урбанізованими територіями, ріллею, природними кормовими угіддями, багаторічними насадженнями, лісами, незайманими заплавами, природними луками, водно-болотними угіддями;
• переоцінка існуючої мінерально-сировинної бази за ринково-економічними та екологічними критеріями; виключення з неї родовищ, розробка яких не є рентабельною або може викликати незворотні негативні зміни стану довкілля;
• максимальне зменшення негативного впливу мінерально-сировинного комплексу на довкілля, а також екологічна реабілітація територій гірничодобувних регіонів;
• орієнтація на переробку вторинної сировини;
• орієнтація на експорт кінцевої продукції;
• зниження рівня водоспоживання у промисловому, сільськогосподарському і побутовому секторах за рахунок введення нових технологій та економічного водокористування, удосконалення економічних механізмів водокористування;
• підвищення якості водних ресурсів, що використовуються в системах питно-господарчого водопостачання;
• зниження рівня зарегульованості поверхневого стоку переважно в басейнах середніх і малих річок;
• розширення водозахисних лісонасаджень.
• керування режимом рівнів та хімічного складу підземних та поверхневих вод в процесі закриття шахт переважно у Донбасі та Кривбасі;
• створення лісонасаджень на низькопродуктивних, еродованих землях та землях, що розміщені на схилах вище 7º; створення луків і пасовищ на виснажних землях і землях, що розміщені на схилах вище 5º;
у сфері збалансованого ведення сільського господарства:
• розробка і впровадження “Національної програми екологізації сільського господарства”;
• створення сприятливого економічного середовища, яке передбачатиме усунення цінової дискримінації виробників сільгосппродукції;
• удосконалення і структурна перебудова матеріально-технічної бази агропромислового комплексу з урахуванням екологічних чинників, вимог і стандартів;
• створення державного фонду підтримки екологічно орієнтованого сільського господарства;
• впровадження екологічно обґрунтованих принципів ведення сільського господарства та адаптованих до місцевих умов технологій і систем землеробства;
• перегляд діючих науково-технічних засобів та нормативів будівництва гідромеліоративних і водогосподарських об`єктів з урахуванням екологічних чинників;
• розширення мережі господарств, що спеціалізуються на екологічно орієнтованому землеробстві і тваринництві;
• сприяння розвитку екологічно збалансованих сільських поселень;
• впровадження наступних заходів щодо підвищення родючості ґрунтів:
- раціональне розміщення посівів сільськогосподарських культур у межах кожного господарства;
- ефективне використання наявних ресурсів органічних добрив;
- виважене використання мінеральних добрив;
- використання переваг біологізації землеробства;
- використання місцевих сировинних ресурсів для підвищення родючості ґрунтів;
- припинення необґрунтованого розширення площ соняшника за рахунок впровадження альтернативних олійних культур: сої, ріпаку, гірчиці, олійного льону;
- всебічне запровадження режимів мінімізації обробітку ґрунту;
- застосування контурної організації території землекористування;
- доведення водоохоронної та полезахисної лісистості до оптимальної;
- всебічна реставрація та підтримка єдиної системи полезахисних лісосмуг;
• впровадження інтегрованих систем захисту рослин, включаючи застосування мікробіологічних засобів захисту рослин;
• розв’язання проблеми утилізації хімічних засобів захисту рослин, заборонених для використання;
• впровадження ефективного контролю за використанням генетично модифікованих організмів;
у сфері енергозбереження і збалансованого розвитку енергетики:
• сприяння децентралізації енерговиробництва і енергопостачання та розвитку малої енергетики (когенерація тепла та електроенергії, мала гідроенергетика тощо);
• відмова від будівництва гігантських енергогенеруючих агрегатів, зокрема відмова від пріоритетного розвитку атомної енергетики;
• демонополізація енерговиробництва;
• спрямування фінансових ресурсів на розробку і впровадження програм енергозбереження і використання альтернативних джерел енергії;
• розробка механізму заохочення підприємств і господарств до використання енергозберігаючих технологій (податкові пільги, пільгові кредити, субсидії тощо);
• впровадження енергозберігаючих технологій в усіх галузях економіки та в побуті;
• постійне зростання обсягів використання відновлюваних джерел енергії – сонячної, вітрової, гідроенергії, а також використання біогазогенераторів;
у сфері збереження біологічного і ландшафтного різноманіття:
• забезпечення фінансування і виконання програм збереження біологічного і ландшафтного різноманіття;
• підвищення площі природно-заповідного фонду до середньоєвропейських показників;
• завершення створення земельних проектів для існуючих об’єктів природно-заповідного фонду;
• забезпечення ефективного функціонування національної екологічної мережі;
• удосконалення системи моніторингу біологічного і ландшафтного різноманіття;
• впровадження ГІС-технологій для створення баз даних біоресурсів;
• створення Національного ландшафтного комітету для розробки методичних вказівок з оцінки ландшафтного різноманіття, координації ландшафтних досліджень, запровадження “Переліку ландшафтів національного значення” тощо;
• підтримка розвитку екологічного туризму як можливості зберегти і покращити біологічне і ландшафтне різноманіття одночасно із забезпеченням можливостей розвитку місцевої економіки;
• розширення та поглиблення досліджень з систематизації флори і фауни;
• залучення широких кіл громадськості до реалізації заходів і проектів зі збереження біологічного і ландшафтного різноманіття;
у сфері реалізації розвитку регіональної політики збалансованого розвитку:
• створення еколого-економічних регіонів, межі яких відповідатимуть межам природних екосистем;
• розробка програмних документів збалансованого розвитку кожного регіону, враховуючи його природно-ресурсний потенціал, ландшафт і клімат, демографічні тенденції, аналіз виробничих орієнтацій тощо;
• розробка і впровадження державної регіональної політики, яка забезпечуватиме гармонійне поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів, регулярний моніторинг її виконання, а також узгоджуватиметься із стратегією збалансованого розвитку України;
• розробка та реалізація регіональних програм збалансованого розвитку, найважливішими завданнями яких є:
- забезпечення збалансованого розвитку відповідної території;
- удосконалення структури господарського комплексу регіону;
- стимулювання збалансованого використання територіальних ресурсів;
- поліпшення функціонування соціальної та виробничої інфраструктури;
- вирішення екологічних проблем;
- послідовне зростання якості життя населення регіону.
• зміцнення горизонтальних зв’язків між регіонами через здійснення спільних соціально-економічних та екологічних програм, проведення міжрегіональних природоохоронних заходів, організацію спільних виробничих зв’язків для випуску продукції, товарообмін;
у сфері інформаційного забезпечення:
• створення системи незалежного та об’єктивного інформування про збалансований розвиток України;
• забезпечення своєчасної підготовки і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан довкілля в Україні;
• створення цілісної національної екологічної інформаційної мережі, включаючи створення системи первинного накопичення екологічної інформації, створення регіональних і секторальних інформаційних центрів екологічних даних з впровадженням технологій географічних інформаційних систем, а також механізмів ефективного та погодженого обміну інформацією на всіх рівнях управління;
• запровадження дієвої системи заохочень та примусу посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо виконання вимог законодавства про доступ громадськості до екологічної інформації;
у сфері освітнього забезпечення:
• введення освіти для збалансованого розвитку та екологічної освіти в освітні програми в якості базового компоненту;
• розробка і впровадження освітніх програм зі збалансованого розвитку;
• започаткування загальнодержавної програми “Освіта для збалансованого розвитку” з метою видання підручників і посібників зі збалансованого розвитку та охорони природи;
• створення і впровадження системи обов’язкової підготовки і перепідготовки державних службовців з питань охорони довкілля і збалансованого розвитку;
• впровадження на національних каналах радіо і телебачення регулярних програм зі збалансованого розвитку та охорони природи;
• створення інформаційних програм та видань для розповсюдження знань зі збалансованого розвитку;
• започаткування видавничої програми “Бібліотека екологічної думки” для перекладу і видання найкращих праць зарубіжних вчених, державних і громадських діячів з питань екополітики і збалансованого розвитку;
• формування науково-освітніх центрів зі збалансованого розвитку.
у сфері наукового забезпечення:
• формування нової ідеології життєдіяльності українського суспільства, спрямованої на екологізацію економіки, виробництва, споживання, політики, освіти;
• розробка і впровадження системи індикаторів збалансованого розвитку;
• розвиток і впровадження методів просторового планування;
• дослідження здатності екосистем витримувати антропогенне навантаження;
• проведення економічної оцінки справжньої вартості природних ресурсів;
у сфері збереження національних культурних цінностей:
• розвиток національної культури і мистецтва як необхідних елементів формування адаптивної поведінки людини в суспільстві, в навколишньому середовищі і в господарській діяльності;
• відродження і розвиток етнокультурної самобутності етнічних спільнот і етнографічних груп;
• вивчення і використання традицій збалансованого природокористування;
• розробка національної програми захисту від негативних впливів західної культури;
• популяризація праць видатних українських вчених, зокрема в галузі еколого-натуралістичної думки.
у сфері забезпечення участі громадськості:
• забезпечення дотримання вимог Орхуської конвенції як механізму залучення громадськості до прийняття рішень, що мають вплив на довкілля, зокрема через механізм неприйняття без процедурно врегульованої участі громадськості рішень, які можуть вплинути на стан довкілля;
• створення при Президентові України Громадської екологічної ради з наступними функціями:
- ведення між владою і громадськістю постійного діалогу на найвищому політичному рівні щодо актуальних екологічних проблем України та шляхів їх вирішення;
- обговорення важливих державних стратегічних рішень, які матимуть вплив на довкілля;
- вироблення рекомендацій до стратегічних документів України, що стосуються національної екополітики;
- сприяння встановленню партнерських відносин та поглибленню співробітництва між органами державної влади та громадськістю у сфері реалізації національної екополітики;
- забезпечення всебічної підтримки суспільно значущих громадських екологічних ініціатив;
- сприяння розвитку екологічної освіти та освіти для збалансованого розвитку;
• удосконалення процедур участі громадськості у прийнятті екологічно значущих рішень на рівні міністерств, відомств, регіональних і місцевих органів управління, а також на рівні прийняття державних екологічних програм і реалізації окремих небезпечних проектів, небезпечних для довкілля, наголошуючи на необхідності залучення громадськості до процесу прийняття рішень на початкових стадіях;
• внесення змін в чинне податкове і тендерне законодавство України, які б передбачали можливість участі громадських екологічних організацій у тендерах на проведення природоохоронних заходів;
• щорічна підготовка і видання доповіді громадських організацій України “Громадська оцінка збалансованого розвитку України”; забезпечення з боку владних структур механізмів і процедур надання інформації для такої доповіді, а також фінансових ресурсів;
• впровадження механізмів громадянського контролю за діяльністю армії та військово-промислового комплексу.
у сфері забезпечення міжнародної співпраці:
• забезпечення моніторингу та аналізу ефективності міжнародних екологічних програм допомоги;
• проведення аналізу ефективності виконання Україною зобов’язань по міжнародних природоохоронних конвенціях;
• забезпечення гармонізації українського екологічного законодавства із законодавством ЄС;
• впровадження механізму списання державних боргів в обмін на діяльність з покращення стану довкілля (“борги за природу”);
• встановлення суворої заборони на фінансування будь-якими міжнародними фінансовими організаціями нових проектів із видобування корисних копалин в районах, де місцеве населення виступає проти таких проектів;
• розвиток природоохоронного співробітництва з прикордонними країнами.
Дивись також:
